Коні ваговози. Конярство - ваговозне

Це порода невеликих ваговозів. Виведена вона методом складного відтворювального схрещування, добору та підбору за типом в умовах помірної годівлі та використання коней на сільськогосподарських роботах.

З порід, використаних при схрещуванні, найбільше значення мали місцеві коні України, гірські ардени та деякі інші ваговозні породи (першерони, крупні бельгійські ваговози та ін.), а також орловський рисак.

Ввіз у Росію арденських жеребців гірського типу розпочався із середини XIX століття, а планомірну роботу з породою у нас почали вести з 60-х років того ж століття. У 1861 р. стали розводити арденів "у собі" в Петровській (нині Тімірязєвській) сільськогосподарській академії і в Чесменському кінному заводі Воронезької області, в 1868 p.— в заводах Кочу-бея і Чапліц Полтавської області, в 1872 p.— в Деркульському кінному заводі. Успіх розведення арденів у названих заводах, а особливо в Чесменському, спонукав зайнятися ними й інших кіннозаводчиків.

Як наслідок, до 1904 р. в Росії було 376 господарств, в яких розводили арденів, а серед жеребців державних стаєнь вони становили 25,8% кількості всіх плідників ваговозних порід.

Бельгійські ардени того часу не відрізнялися пропорційною будовою тулуба, мали м'яку спину, звислий круп, шаблю-ватість кінцівок тощо. Проте попит на цих коней був досить високий завдяки їх пристосованості до місцевих умов, доброму норову та високій роботоздатності. Внаслідок схрещування арденів з кобилами помісного типу, а також з брабансонами, першеронами та ваговозами інших порід у різних зонах країни було створено великі масиви коней типу ваговозів.

З 1937 р. типізований масив коней, які походили від арденів, стали називати російськими арденами, але тому передував тривалий процес типізації. Було засновано кінні заводи, держплемрозплідники, державні заводські стайні, племінні ферми; визначено напрями роботи з помісним поголів'ям різних зон, удосконалено техніку тренування та випробування ваговозів, запроваджено штучне осіменіння, видано Державні книги племінних коней. Затверджена порода в 1952 р.

Загалом російські ваговози невеликого зросту, але масивні, мають довгий, глибокий та широкий тулуб, короткі правильно поставлені, досить костисті з добре розвиненими суглобами кінцівки. В них прекрасно поєднуються сухість тіло-будови, масивність та рухливість.

З вад екстер'єру бувають м'яка спина, клишоногість, шаблюватість кінцівок, перестроєність. Переважають масті: руда, рудо-чала, руда із сивиною, рідко гніда та гнідо-чала, інколи ворона, сіра. Середні проміри кобил кінних заводів 148-158-191-21 см, жеребців — 150-159-192-21,5 см. Жива маса жеребців 590, кобил — 560 кг.

Нині російські ваговози набули великої популярності. Вони мають ряд переваг, які виділяють їх серед інших порід ваговозів. Високо цінується їх невибагливість до корму, здатність добре його засвоювати та зберігати вгодованість. В умовах кінних заводів та деяких племферм від 100 кобил одержують 85—95 лошат.

Поголів'я коней російської ваговозної породи коливається, але нині становить 42,4 тис. голів, або 10,5% від загальної кількості коней України.

Тривалість заводського використання племінних коней становить 20—22, нерідко 25—28 років. За 150—180 днів лактації отримують від кобил 2500—2700 кг молока, з них 1 — 1,2 тис. кг товарного, яке використовують для виробництва кумису. В 1995 р. молочна продуктивність кобил кращих родин Новоолександрівського кінного заводу становила за 5 місяців лактації 1600—2000 кг молока. Характерною ознакою коней цієї породи є висока скороспілість — вони закінчують свій ріст до трирічного віку.

Собівартість вирощування коней є невисокою, тому що племінних жеребців і кобил використовують на сільськогосподарських роботах. Завдяки цьому коней можна об'єктивно оцінити за роботоздатністю та ефективніше вести добір. З урахуванням цих особливостей російські ваговози вважаються основними поліпшувачами робочих коней господарств країни.

Порода розповсюджена майже в усіх зонах України.

У породі сформовано два типи: уральський (масивніший) та новоолександрівський (український) — сухий, міцної конституції, гармонійної будови тіла, менший за розмірами. Основним методом удосконалення породи є чистопородне розведення за лініями. Головні ознаки добору; крупність, типовість, правильний екстер'єр з урахуванням результатів використання коней на сільськогосподарських роботах і в спеціальних випробуваннях, а також здоров'я, довговічність, плодючість та молочність. Основні є лінії: Лазутчика, Коварного, Караула, Ка-пітена, Гоуона та Подьоншика.

Источник: agroua.net